З досвіду роботи

Ангеловська А.В., учитель фізики

Борщівського НВК «ЗНЗ І-ІІІ ст.№3

                                - гімназія ім. Романа Андріяшика». 

Щоб фізика була цікавою

В сучасному світі фізика та її вивчення в навчальних закладах має велике значення. По-перше, вивчення та розвиток фізики — запорука технічного прогресу, тому на уроках фізики необхідно робити акцент на застосуванні певних законів на виробництві, в техніці та побуті. По-друге, фізика — це фундамент усіх науково-природничих предметів: математики, хімії, біології.

Величезний гуманітарний потенціал фізики необхідно використовувати на уроках, а не зводити навчання до зазубрювання законів. Викладання фізики лише через розв’язування задач розвиває розум, але має відтінок «роботизації» учнів. У фізиці потрібно і закони вивчати, і задачі розв’язувати, але в загальному руслі фізику потрібно викладати як науку про природу. Нашим учням жити й працювати у XXI ст., і треба навчити їх відчувати красу і гармонію природи на планеті Земля, усвідомлювати себе частиною цієї живої природи.

Обов’язковим у роботі вчителя має бути:

тісне поєднання теорії і практики (кожне нове теоретичне положення слід підтверджувати експериментом або дослідом), залучення учнів до самостійної роботи, формулювання висновків; використання внутрішньопредметних та міжпредметних зв’язків і встановлення наступності у вивченні фізики; широке використання наочності — дидактичних матеріалів, науково-популярної літератури, формування професійної орієнтації.

Основні завдання навчання фізики:

розвиток фізичного мислення учнів; уміння спостерігати явища, аналізувати їх, знаходити між ними певні зв’язки і залежності; робити узагальнення; встановлювати причини різних явищ, застосовувати свої знання у практичній діяльності.

Для реалізації цих завдань необхідно дотримуватися загальних дидактичних принципів: достатньої науковості навчального матеріалу, доступності, глибокого і свідомого засвоєння знань, наочності.

Звичайно, основною формою організації навчальної роботи в школі є урок. У процесі його проведення враховується мета, методи навчання і виховання, особливості матеріалу, участь учителя й учнів, форми контролю, засоби навчання, індивідуальні особливості та рівень розвитку учнів. На уроках необхідно створювати позитивну емоційну атмосферу, що покращує сприйняття матеріалу. Ще А. Ейнштейн наголошував, що процес навчання має стати переживанням , яке формує пізнавальні інтереси учнів. Цьому сприяє також використання різних методів, зокрема бесіди, експерименту, проблемних запитань, уведення елементів гри.

Готуючись до уроку, учитель має ставити до себе такі вимоги:

— забезпечення взаємозв’язку (щоб нові знання базувалися на вже відомих);

— зв’язок навчального матеріалу з життям;

— раціональне використання часу;

— зв’язок з іншими предметами;

— завершеність кожного уроку;

— спонукання кожного учня до активності.

Неможливо досягти успіхів у роботі, якщо не застосовувати індивідуального, диференційованого підходу до учнів. У класах є різні за рівнем знань учні. Я намагаюся «підтягувати» середніх учнів до рівня сильних, а не навпаки. На уроці даю учням індивідуальну робо-ту, дещо складнішу за їхні можливості, а ось домашні завдання даю такі, щоб учням було під силу їх виконати. Роботу на уроці слід організувати так, щоб залучити до активної діяльності всіх учнів і щоб кожен з них отримав від уроку задоволення і набув певних знань.

Продумуючи кожний урок, я прагну зробити його доступним для учнів з різним рівнем розвитку. Для цього використовую різноманітний дидактичний матеріал. Роздавальний матеріал добираю так, щоб він містив завдання різного ступеня складності. Учень отримує картку із завданням, що відповідає його можливостям, рівню набутих знань.

Під час виконання практичних робіт я також використовую диференціацію, в завданнях простежується поступове ускладнення. Я впевнена, що найміцніші знання стають корисними лише в поєднанні з практи-кою та особистим життєвим досвідом.

З давніх давен процес навчання передбачав передавання інформації від учителя до учня; на жаль, це суперечить людській природі. Річ у тім, що люди тільки через особисту діяльність пізнають навколишній світ, створюють для себе певні умови життя, шукають шляхів розв’язання своїх проблем. У школі ж діти займаються переважно зовсім іншою діяльністю: слухають учителя, до того ж, більшість учнів роблять це тому, що так «сказано». Виконують вказівки учителя, в яких вони не бачать сенсу.

Ця невідповідність між діяльністю, яку диктує людині природа, і роботою, яку вимагають виконувати у школі, породжує чимало педагогічних проблем. Одна з них — непідготовленість випускників до самостійного життя і роботи.

Щоб учні привчалися до самостійної роботи, потрібно, щоб учитель у навчальному процесі був не джерелом інформації, а організатором діяльності учнів. Уже від 7­го класу я починаю формувати уміння і навички, необхідні для самостійного набуття знань, для роботи з навчальною і науковою літературою. Спершу я ознайомлюю учнів зі структурою підручника, особливостями викладання матеріалу за розділами і параграфами, зі способами виділення означень, правил, законів; вказую розташування довід  кового матеріалу, матеріалу для повторення. Потім навчаю читати фізичні величини, вирізняти головне, робити малюнки до задач. Я практикую самостійну роботу учнів з підручником. Це допомагає у проведенні уроків­семінарів чи уроків­конференцій. На уроці перед учнями я ставлю проблему, яку вони мають розв’язати. Але намагаюся спрямувати їх до самостійного пошуку істини та розв’язання задачі.

Для розвитку самостійного мислення використовую різноманітні види самостійних робіт: повідомлення, залучення учнів до підготовки уроків різних типів.

Самостійну роботу учнів можна активізувати також застосуванням роздавального матеріалу. Наприклад, засвоєнню знань у 10­му класі з кінематики допомагають роботи, виконуючи які, учні самостійно аналізують результати запису різних рухів і застосовують закономірності рівноприскореного руху в конкретній ситуації. Під час проведення таких робіт на демонстраційній установці показую запис рівноприскореного руху. За цими величинами пропоную учням визначити вид руху тіла, прискорення в цьому русі, а також побудувати графік залежності швидкості від часу.

Опанувати знання — означає не тільки зрозуміти фізичні явища та закономірності, а й навчитися застосовувати їх на практиці. Будь­яке застосування загальних засад фізики для розв’язання конкретного завдання сприяє розв’язуванню фізичних задач. Часто це робиться під час закріплення нового матеріалу. Задачі на закріплення цінні тим, що вони сприяють поглибленню і розширенню знань. Вони забезпечують зв’язок теоретичних знань із практикою, життям. Найчастіше я пропоную учням розрахункові та якісні задачі. Іноді — експериментальні. До розв’язування задач намагаюся залучити якомога більше учнів.

Перед тим як розв’язувати задачі, я ознайомлюю учнів з таблицями, які є в додатках до підручників чи задачників і в класі. Адже без них більшість задач розв’язати неможливо. Крім того, довідковий матеріал з цих таблиць значно полегшує роботу й заощаджує час. Ще перед розв’язуванням задач варто нагадати учням алгоритм їх розв’язування.

Алгоритм розв’язування задачі:

1. Читання умови задачі.

2. Аналіз задачі (пояснення невідомих термінів, установлення всіх величин, необхідних для розв’язування задачі).

3. Повторення учнями умови задачі.

4. З’ясування фізичного змісту задачі та її шляхів розв’язання. Виконання схематичного малюнка до задачі, якщо це можливо.

5. Короткий запис умови задачі.

6. Зведення одиниць фізичних величин до міжнародної системи.

7. Виведення кінцевої формули.

8. Перевірка розмірності шуканої величини за кінцевою формулою.

9. Обчислення результатів та їх аналіз.

Для формування міцних умінь і навичок учні повинні розв’язати достатню кількість однотипних задач. Тому після розв’язування кількох задач розв’язання наступних на дошці більш не записують (для заощадження часу), а лише докладно аналізують умову задачі та вказують шляхи її розв’язання. Потім учні самостійно виводять у зошитах кінцеву формулу й виконують обчислення.

Учитель не повинен проводити більшість уроків за одним шаблоном. Учні швидко звикають до такої методики роботи вчителя, а одноманітність на уроці знижує активність учнів, зникає інтерес до вивчення предмета. Дізнаючись про щось нове, я хочу його запровадити на практиці. Це так звані нестандартні уроки. Під час проведення таких уроків я можу реалізувати диференційований підхід до навчання учнів, слабших учнів я можу зацікавити, а сильнішим дати глибші знання.

До нестандартних уроків можна ставитися по різному. Я переконана: якщо урок підготовлено сумлінно, то у якому вигляді його не провели б — це завжди буде на користь дитині.

Нестандартні уроки я проводжу нечасто, бо це потребує особливої підготовки, але все одно такий урок має бути. У 8­му класі це урок на тему «Склянка чаю і фізика . У старших класах віддаю перевагу урокам-лекціям.

Навчальний матеріал я поділяю на блоки і подаю його на лекціях, а наступний урок за своїм змістом нагадує семінарське заняття. Це дає можливість установити взаємозв’язки між явищами, їх роллю в побуті чи техніці. Слід пам’ятати, що учням усе таки складно слухати довгі лекції, тому що розсіюється увага, знижується працездатність. Тому лекція не має тривати понад 30 хв. Її потрібно проводити з елементами бесіди з демонстрацією дослідів, таблиць, діафільмів. Наприклад, вивчаючи в 9­му класі розділ «Електричне поле», на перших двох уроках методом лекції я подаю навчальний матеріал. Таким чином вивільняються уроки, які ми використовуємо для розв’язування задач. А на наступних уроках можна виконати контроль умінь і знань учнів.

Логічним продовженням уроків є позакласна робота, зокрема, тижні фізики. Обов’язковим атрибутом тижня фізики є конкурс газет, які випускає кожен клас. У цих газетах розміщені цікаві задачі, кросворди, ко-рисна інформація.

Проведення навчальних заходів з учнями в ігровій формі завжди приносить справжнє творче задоволення.

 «Гра, — писав В. Сухомлинський, — це шлях дитини до пізнання світу, в якому вона живе, це іскра, яка запалює вогник допитливості».

На різних рівнях і в різних формах усе частіше можна почути твердження про те, що більшість школярів шкіл втратила інтерес до вивчення фізики.  Саме тому я прагну зацікавити учнів своїм предметом.